Старець Паїсій Святогорець – передмова сестер редакторок

Мова записів - польська

Старець Паїсій СвятогорецьРозпочинаємо цикл звукозаписів, що містять роздуми та мудрі думки схимонаха зі Святої гори Афон – старця Паїсія Святогорця, якібули зібрані й опубліковані у книжці «З болем і любов’ю про сучасну людину». Отець Паїсій відійшов близько двох десятиліть тому, але його мудрі та критичні рефлексії про стан сучасного світу зовсім не втратили своєї актуальності.

Книжка була створена завдяки монашкам із Монастиря святого апостола і євангелиста Іоана Богослова в Суроті неподалік від Салонік, які упродовж багатьох років ретельно занотовували мудрі поради і роздуми старця Паїсія. Аби можна було повніше зрозуміти цілість цієї цінної книжки, публікуємо передмову заповзятливих сестер редакторок.

Передмова

Після своєї смерті у липні 1994 року блаженний Старець Паїсій зі Святої гори Афон залишив світові духовний заповіт – свої настанови. Простий монах, який отримав лише базову освіту в початковій школі, але якого Бог щедро обдарував мудрістю, воістину вичерпав свої сили, служачи ближньому. Його наука не була ні проповідями, ні катехизацією. Сам він жив за євангельською наукою і його повчання випливали з його власного життя, визначальним знаком якого була любов. Він «сформувався» згідно з Євангелієм і тому передовсім навчав нас своєю особистістю, а лише потім – своєю євангельською любов’ю і словом, натхненним Богом. Зістрічаючи людей, які настільки відрізнялися одне від одного, Старець не лише терпляче вислуховував те, про що вони йому звірялися. Із притаманною йому святою простотою і розважливістю він проникав углиб їхніх сердець. Їхній біль, їхню тривогу, їхні переживання Старець чинив своїми. І тоді непомітно ставалося чудо: перетворення людини. «Бог, – казав Старець, – творить чудо, коли ми щиро співчуваємо у болеві іншій людині».

Ми відчували велику радість, бачачи, з яким зацікавленням читалися перші книжки, присвячені життю і навчанню Старця Паїсія. Багато людей зачудовано розповідали про те, що в цих книжках знаходили відповідь на питання, які їх нуртували, вирішення проблем і розраду в турботах. Особливу радість ми відчували, коли бачили, як далеких від Церкви людей, які прочитали про Старця, огортав добрий неспокій і вони змінювали своє життя. У зв’язку з цим ми часто згадували слова церковних співів, присвячених святому Василію Великому: «Живет і умерий о Господі, живет і с нами, якоже глаголай із книг»*. Водночас, реагуючи на наполегливі прохання наших братів у Христі, ми відчували необхідність познайомити їх зі словами Старця – словами, які ми шанобливо записували від часу найперших кроків життя нашої обителі і які нам самим принесли немалу користь.

Промислом Благого Бога наша монастична спільнота завдячує своє існування Старцеві Паїсію зі Святої Гори. Саме отець Паїсій отримав благословення єпископа заснувати монастир, саме він доклав зусиль, щоб знайти місце на будівництво. У 1966 році, познайомившись із отцем Паїсієм у лікарні після операції на легенях, яку він переніс, ми прийшли йому на поміч. Від того часу, сповнений вдячності до нас усім своїм шляхетним і вразливим серцем, він почував себе нашим старшим братом і казав, що його обов’язком є «прилаштувати своїх сестер» – маючи на увазі заснування монастиря.

У жовтні 1967 року, коли в монастирі поселилися перші сестри, Старець Паїсій приїхав до нас і провів у спільноті два місяці, допомагаючи нам організувати кіновіальне життя в обителі. Упродовж наступних років, мешкаючи на Святій Горі Афон, Старець зазвичай відвідував нас двічі на рік, допомагаючи своїми натхненними порадами і власним прикладом у духовному розвитку як усього монастиря, так і кожної сестри зокрема. Крім того, зі Святої Гори, з цієї «духовної оази», як висловлювався Старець, він допомагав нам своєю молитвою і листами, які надсилав різним сестрам окремо або всім разом.

Отож, у 1967 році Старець почав творити основи спільнотного життя нашого монастиря. Він вникав у всі аспекти життя спільноти – почавши від найпростіших, щоденних питань і закінчуючи найсерйознішими і духовними. Тоді йому було 43 роки, але він уже був мужем досконалим, у міру зросту Христової Повноти (Еф 4, 13). Уже тоді отець Паїсій відзначався мудрістю справжнього Старця. Від перших днів існування монастиря ми ставилися до його слів, як до слів життя вічного (Йн 6, 68) і усвідомлювали, що вони є тими основними й непідважними істинами, на яких ми повинні будувати своє щоденне життя. Тому, боячись забути те, що говорив Старець, ми поспішали записувати його слова, аби в майбутньому використати їх як непохитний канон нашого чернечого життя.

Коли заповнилися записами перші зошити, ми несміливо представили їх Старцеві для оцінки. Чому несміливо? Тому що Старець зажди підкреслював важливість стосування повчань у практиці, оскільки не хотів, щоб ми лише збирали «матеріал», не використовуючи його практично. Він вимагав від нас духовної праці над тим, що ми почули і прочитали. Старець говорив, що у протилежному випадку численні нотатки й записки не принесуть нам жодної користі, так само як численна зброя й боєприпаси не стають у пригоді державі, чия армія не вишколена й не вміє використовувати цей арсенал. Ідучи назустріч нашим наполегливим проханням, отець Паїсій погодився переглядати наші нотатки і в разі необхідності (якщо якихось його слів ми не зрозуміли) вносити свої поправки й доповнення.

Старець духовно окормлював нашу спільноту протягом двадцяти восьми років. Упродовж усього цього часу ми записували його слова: під час загальних зборів монастирської спільноти, а також під час засідань Духовної ради монастиря, в яких він брав участь. Спочатку сестри вели нотатки від руки, а в останні роки записували за допомогою магнітофона. Крім того, кожна насельниця монастиря відразу після своїх особистих розмов зі Старцем записувала їхній зміст. Довідавшись про це все, отець Паїсій навіть нас насварив: «Навіщо ви все це пишете? Збираєте собі на чорний день, чи що? Ваше завдання в тому, щоб працювати, стосувати у практиці те, що чуєте. І хтозна, що ви там понаписували! Ану, принесіть мені подивитися!» Але коли ми показали записи однієї з сестер, Старець заспокоївся і з задоволенням вигукнув: «Он воно як, дорогі мої! Та ж ця сестра – справжній магнітофон! Крапка в крапку, як я говорив, так і записала!..»

Зазвичай наші зустрічі проходили у формі відповідей, які Старець давав на наші запитання. Головною темою особистих розмов із сестрами завжди були їхні духовні змагання. Теми для засідань Духовної ради готувалися заздалегідь. Ми віддавали на суд Старця проблеми, які збиралися за час його відсутності: адміністративні й побутові, духовні та спільнотні, релігійні й національні, а також багато-багато інших. Нарешті, під час загальних монастирських зборів, крім запитань, які задавали сестри, приводом для того, щоб Старець почав говорити на якусь тему, могло стати що завгодно: гул літака, гудіння двигуна, спів пташки, скрипіння дверей, випадково кинуте кимось слово – з усього Старець умів витягнути користь для душі. Будь-яка дрібниця й незначуща річ могли стати приводом для довгої розмови на серйозну тему. Старець говорив: «Я все використовую для контакту з вишнім, із Небом. Чи ви знаєте, які духовні блага і який духовний досвід здобуває людина, якщо працює духовно над усім [що зустрічає на своєму шляху]?»

«Милосердний Господь дбає передовсім про наше майбутнє життя і лише потім – про життя земне», – говорив Старець. Він сам, зустрічаючись із людьми, мав завжди одну мету: допомагаючи людині пізнати волю Божу і поєднатися зі своїм Творцем, отець Паїсій готував її до Царства Небесного. Наводячи приклади з царини природи чи науки, мистецтва чи щоденного життя, Старець не розглядав їх абстрактно, відірвано від духовної дійсності. Він намагався пробудити від сну душі своїх співрозмовників, за допомогою притч допомагав їм зрозуміти глибокий сенс життя і «схопитися за Бога».

Висловлювання Cтарця Паїсія відзначалися простотою, дотепністю, живим і неповторним гумором. Велику істину він міг виразити просто і радісно. «Я грію вас, як сонечко», – говорив Старець, маючи на увазі те, що так, як необхідне сонячне тепло, так само чуйний душпастирський дотик до душі допомагає їй відкритися і вилікуватися від недомагань. Це було воістину душпастирство, натхненне Богом. Часто воно готувало душу до того, щоб прийняти суворі слова про євангельську істину, котра не допускає компромісів. Тому навіть найсуворіші слова Старця Паїсія серце приймало як благодійну росу. І завдяки цьому ґрунт сердець, який обробляв Старець, приносив духовні плоди.

Накопичені упродовж двадцяти восьми років записи, а також листи Старця зі Святої Гори були впорядковані після його смерті. Ми розподілили матеріал за темами, щоб зручніше було використовувати його в нашому щоденному житті. Водночас ми систематизували епізоди із життя Старця, а також ті чудесні події, які йому було дано пережити. Усе це отець Паїсій відкривав перед нами не для того, щоб похвалитися. Розповідями про себе він подавав нам воістину духовну милостиню. «Я розказую вам про все це, – казав він, – не для того, щоб ви мене відзначили медалями і називали орлом. Розповідаючи про війну, про армію або про щось інше, навіть про щось смішне, я не говорю просто так собі. Я хочу звернути на щось вашу увагу, хочу, щоб ви вловили сенс. Пустого й непотрібного я не говорю ніколи». Старець віддавав свою кров, щоб зміцнити нашу слабку анемічну віру. Будучи воістину Царським – Божим сином, Старець прагнув «зачепити» наші благі поривання й виплекати в нас шляхетність душі, аби ми наблизилися до Бога. «Черпаю з себе, черпаю, – казав він, – і який з цього результат? Адже щоб вам допомогти, я мушу розповідати про дуже багато справ. Я зважуюся на велику розтрату – марную свої духовні запаси! Чи вам це приносить хоч якусь користь? Я хочу сказати, що втрачаю кожну подію, розказану для того, щоб вам допомогти, – чи коли розповідаю про об’явлення у моєму житті Божого Промислу, чи про якусь дивовижну подію. Чи є з цього хоч якийсь пожиток?»

Беручи до уваги складні часи, в яких ми живемо, ми вирішили поділити весь матеріал, яким володіємо, на окремі томи за темами і розпочати публікацію від тих тем, які можуть викликати найширше зацікавлення. Багато з цих проблем – це справи прості й щоденні, але, якщо не трактувати їх так, як цього вимагає Євангеліє, результати будуть плачевними (якщо не згубними) і для цього, і для майбутнього життя.

При тематичній селекції матеріалу і готуванні до публікації нас надихало висловлене ще за життя прагнення Старця Паїсія написати книжку, «яка б стосувалася всіх – мирян, монахів і духовенства». Старець не встиг реалізувати свого наміру, оскільки весь свій час присвячував людям, які приходили в його каливу. Незважаючи на згасання тілесних сил, він віддавав себе людям без решти. В одному з його листів зі Святої Гори читаємо: «…А новини в мене такі: повно людей, а я сам втомлений і вичерпаний. Людей із їхніми проблемами все більше, а про мої тілесні сили шкода говорити – краще моліться, щоб їх не убувало Мушу трохи дбати про себе – адже я ніколи не маю права сказати “не можу”. Можеш, не можеш – але мусиш».

Як було сказано вище, зазвичай Старець Паїсій відповідав на наші запитання. Тому при підготовці книги була збережена форма діалогу. Відповіді Старця збагачені відповідними до теми уривками з його листів до монастиря і різних людей, із книг, які він сам написав, із особистих записів сестер та інших людей, які були зроблені під час або після бесід із ним. Ці доповнення до відповідей Старця на те чи інше запитання зроблені для того, щоб розкрити теми з якнайбільш можливою повнотою. Було докладено старання і до того, щоб жвавий і радісний тон усного мовлення Старця не загубився при їх записі на папері. Деякі повторення, за допомогою яких Старець хотів особливо підкреслити той чи інший зміст сказаного, нами не скорочувалися. Ми також зберегли деякі вигуки, які часто можна було зустріти в усному мовленні Старця і які також виражають його велику любов до Бога і людини.

Старець Паїсій часто говорив про чернече життя. Причина цього не тільки в тому, що його слова була звернені до монашок. Старець хотів, щоб кожна людина – чи то монах, чи мирянин – здобула цю чернечу радість, яка походить із повної самовіддачі людини Богу. Таким чином людина звільняється від почуття ненадійності, породжуваного вірою у своє «я», і ще в цьому житті має передчуття райської радості.

Книга «З болем і любов’ю про сучасну людину» – це перший том із серії «Слов» Старця Паїсія Святогорця. Для зручності читацького сприйняття том поділено на чотири тематичні частини. Кожна з частин, у свою чергу, поділена на розділи, а кожен розділ – на менші підрозділи з відповідними підзаголовками. Підрядкові примітки передбачені в основному для людей, незнайомих із церковною і патристичною термінологією.

Як говорилося вище, Старець нерідко використовував приклади з науки, мистецтва та інших спеціальних галузей. Бажаючи уникнути помилок у спеціальних термінах і виразах, ми консультувалися з нашими братами у Христі, компетентними в тій чи іншій галузі. Сердечно дякуємо їм за ті виправлення, які вони зробили, надихнуті особливою повагою до Старця Паїсія. Ми заздалегідь вдячні нашим читачам за будь-які поради та відгуки.

Молитовно бажаємо, щоб та «духовна розтрата», на яку від своєї великої любові йшов Старець Паїсій, пішла на користь простим і прихильним душам читачів, і вони збагатилися божественною мудрістю, закритою «від мудрих і розумних, а відкритою недоліткам» (див. Лк 10, 21). Амінь.

Неділя Всіх Святих, 14 червня 1998 року
Ігуменя монастиря святого апостола і євангелиста Іоана Богослова
монахиня Філотея із сестрами у Христі

* Зі строф перед Синаксарієм, після 6 пісні канону на утреню, 1/14 січня


 

Starzec Paisjusz Hagioryta. Słowa, tom I, Z bólem i miłością o współczesnym człowieku, Книжку
Starzec Paisjusz Hagioryta. Słowa, tom I, Z bólem i miłością o współczesnym człowieku, Monaster świętego Apostoła i Ewangelisty Jana Teologa, Suroti, Saloniki, Wydawnictwo “Bratczyk”, Hajnówka, Monaster Świętego Wielkomęczennika Dymitra, Saki – можна придбати на сайті www.sklep.cerkiew.pl.